Теорія прив'язаності Боулбі – коротко і по суті
Звідки взялися слова «тривожний» і «уникаючий» і що за ними стоїть. Коротко розповідаємо, як теорія прив'язаності пройшла шлях від спостережень за дітьми до сучасного тесту для дорослих.
Джон Боулбі: прив'язаність як система безпеки
Британський психіатр і психоаналітик Джон Боулбі у 1950–60-ті роки працював із дітьми, розлученими з батьками. Він помітив, що їхні реакції – плач, пошук, потім відчай і відсторонення – надто схожі одна на одну, щоб бути випадковістю.
Боулбі припустив, що в дитини є вроджена система прив'язаності. Її завдання просте – триматися ближче до дорослого, який захистить. Коли страшно, система вмикається: малюк тягнеться до мами, кличе, тримається за руку. Коли дорослий поруч і відгукується, система заспокоюється, і дитина знову може досліджувати світ.
Свої ідеї Боулбі виклав у трилогії «Прив'язаність», що виходила з 1969 по 1980 рік. Важлива думка звідти: з повторюваного досвіду дитина будує внутрішні моделі – очікування про те, чи прийдуть на допомогу і чи вона цієї допомоги варта.
Мері Ейнсворт і «Незнайома ситуація»
Американсько-канадська дослідниця Мері Ейнсворт, колега Боулбі, у 1970-ті роки перевірила його ідеї експериментом. Він дістав назву «Незнайома ситуація»: мама й малюк близько року приходять у незнайому кімнату з іграшками, мама ненадовго виходить, заходить стороння людина, потім мама повертається.
Найцікавіше відбувалося в момент зустрічі. Одні діти засмучувалися, коли мама йшла, а коли поверталася – швидко заспокоювалися й знову гралися: цей варіант назвали надійним. Інші ніби не помічали ні відходу, ні повернення, хоча за фізіологічними ознаками теж хвилювалися, – уникаючий варіант. Треті сильно плакали і, навіть опинившись на руках, довго не могли заспокоїтися, водночас чіпляючись і сердячись, – амбівалентний.
Пізніше Мері Мейн і Джудіт Соломон описали четвертий, дезорганізований варіант: дитина поводиться суперечливо, ніби тягнеться до дорослого й водночас боїться його.
Ці спостереження важливі й сьогодні. Вони показали, що поведінка дитини під час зустрічі з мамою залежить не від її «характеру», а від того, наскільки передбачувано дорослий відгукувався на її сигнали в повсякденному житті.
Гейзан і Шейвер: від дитячої до дорослої любові
1987 року Сінді Гейзан і Філліп Шейвер поставили сміливе запитання: а що, як романтичне кохання дорослих – теж форма прив'язаності? Вони опублікували в газеті коротку анкету про любовний досвід і отримали безліч відповідей.
Виявилося, що дорослі описують свої стосунки дуже схоже на те, як Ейнсворт описувала дітей. Комусь легко зближуватися й довіряти. Хтось переживає, що партнер любить менше, і хоче злитися з ним повністю. Комусь незатишно, коли інша людина підходить надто близько.
З цієї роботи почалися дослідження дорослої прив'язаності. Партнер став тим самим «надійним дорослим», до якого ми тягнемося, коли важко, – наприклад, телефонуємо після важкого дня або чекаємо підтримки перед важливою розмовою.
Дослідники помітили й різницю: дитяча прив'язаність зазвичай спрямована в один бік, а доросла – взаємна. Партнери по черзі стають опорою одне для одного: сьогодні підтримуєте ви, завтра – вас.
Бартолом'ю і Горовіц: чотири типи дорослих
1991 року Кім Бартолом'ю і Леонард Горовіц запропонували модель із чотирьох типів. В її основі два запитання: як людина бачить себе (чи гідна вона любові) і як вона бачить інших (чи можна на них покластися).
Так вийшло чотири поєднання. Надійний тип – добре про себе й про інших. Заклопотаний, або тривожний, – інші добрі, а от себе легко вважати недостатньо гідним. Відкидально-уникаючий – на себе спиратися можна, а на інших краще не розраховувати. Боязко-уникаючий – близькості хочеться, але і собі, і іншим важко довіряти.
Ця модель показала важливу річ: уникання буває різним. Одна людина спокійно тримає дистанцію й каже «мені й так нормально», інша віддаляється, бо дуже боїться болю.
Дві шкали замість шухляд
1998 року Келлі Бреннан, Кетрін Кларк і Філліп Шейвер узагальнили безліч опитувальників і дійшли висновку: за всіма ними стоять дві основні шкали. Перша – тривожність, тобто страх відкинення. Друга – уникання, тобто дискомфорт від близькості й залежності.
Відтоді прив'язаність частіше описують як точку на площині двох осей, а не як одну з чотирьох шухляд. Людина з високою тривожністю перечитує листування й гадає, чому відповідь така коротка. Людина з високим униканням почувається загнаною в кут, коли партнер пропонує з'їхатися чи провести разом усі вихідні.
Наш тест побудований за цією двовимірною моделлю, але запитання в ньому оригінальні. Чотири типи – надійний, тривожний, уникаючий і тривожно-уникаючий – це зони на площині, а відсотки показують, де саме ви перебуваєте.
Такий підхід зручніший і точніший. Двоє людей з одним і тим самим типом можуть сильно відрізнятися: в однієї тривожність ледь вища за середню, в іншої вона визначає майже кожне листування.
Чесні межі методу
Будь-який опитувальник про прив'язаність – це самозвіт. Він показує, як ви самі бачите свої почуття й поведінку, а це залежить від настрою, від того, про які стосунки ви думаєте, і від готовності бути чесними з собою.
Тип не зафіксований назавжди. З одним партнером людина може почуватися спокійно, а з іншим постійно тривожитися. Після важкого розставання тривожність часто зростає, а в довгих дбайливих стосунках поступово знижується.
Результат тесту – не діагноз і не медичний висновок. Він не пояснює людину цілком: за ним залишаються характер, цінності, життєвий досвід, уміння домовлятися. Якщо якісь теми відгукуються особливо болісно, про них корисно поговорити з психологом – результат тесту може стати доброю відправною точкою для такої розмови.
Статті на тему
Пройти безкоштовний тест – 10 хвилин